Ностальгія за дев’яностими нині популярна, особливо серед тих, хто не пам’ятає їх у силу свого віку або ж народився в нульових. Тексти про серйозні речі та прості біти, що супроводжували музику дев’яностих, присутні у творчості сучасних українських виконавців – Луни, Люсі, Дакуки.
В українській літературі до суворих дев’яностих вже зверталися і Сергій Жадан з його «Депеш Модом», і «Патетичний блуд» Анатолія Дністрового. Але якщо герої цих книг маргінали, Артем Чех пропонує подивитися на дев’яності роки з точки зору школяра, який лише почав пізнавати життя та всі його принади.
Книга складається з розповідей про сусідів по будинку, де пройшло дитинство та юність письменника. Спальний район Черкас, дев’яності, а отже, історії зазвичай невеселі. Артем Чех зворушливо описує життя тієї самої бабусі з 62-ї квартири на прізвисько «Бандерівка», дядька Коки, друга дитинства й інших випадкових і не зовсім людей, які вплинули на його дорослішання.
За двадцять сторінок розповіді автору вдається зобразити персонажів так, ніби ми їх знали особисто, і ми щиро співчуваємо їхнім негараздам. Часом здається, що жили вони всі не в районі «Д» у Черкасах, а у вашому ж будинку, в рідному місті.
Дитинство багатьох із нас пройшло серед таких же знайомих та історій. Наші бабусі, дідусі, мами, тата теж обговорювали на кухні складну долю далекого родича. І ми, ще не розуміючи всієї трагедії, з відкритими ротами слухали історії про навчання в технікумі, роботу на заводі, сімейні драми. Ці розповіді чомусь досі щільно сидять у нашій пам’яті. Можливо, тому що це формувало наш світогляд, дало перші розуміння дорослих проблем?
Не закликаю читати цю книгу через ностальгію, ностальгувати тут немає за чим. Проте вам може бути цікаво вже дорослим озирнутися та переосмислити, як ви росли, у якому оточенні.
