Війна завдає суспільству надто глибоких ран. Її присутність у літературі, кіно, образотворчому мистецтві – це спроби залікувати рани, осмислити вплив війни та її причини, дати надію. Збройний конфлікт в Україні триває з 2014 року і наші митці лише починають звертати у своїх творах увагу на цю тему. Один із таких творів – роман Сергія Жадана «Інтернат», у якому описані події трьох січневих днів на сході України 2015 року.
«Інтернат» – простий за сюжетом і структурою. Головний герой – учитель Паша – їде до сусіднього міста забрати племінника з інтернету. Просте завдання в один момент стає надзвичайно складним, на його шляху постійно виникають перешкоди. Хочеться сказати, що вони змінять його життя, та чи справді це так?
Паша свідомо уникає політики та новин, стоїть осторонь подій, ігнорує дискусії про «хто правий». Він просто Паша, навіть не Павло, маленька людина, яка не намагається взяти під контроль своє життя та свої думки. Війна вривається у розмірене життя Паші, проте його це не обходить, він робить вигляд, що все як і раніше. Йому байдуже, якою ціною його станцію повернули під контроль України, та і все одно, що повернули.
Зрештою, обставини змушують героя звернути увагу на війну – її хід, наслідки та вплив на людей. Поряд із подіями, що відбуваються, Паша згадує своє дитинство, повне розчарувань. І тоді, і зараз все здається безрадісним. Головний герой відображає думки частини населення, а тих, хто стоїть на певній позиції, Паша обурює. Протягом всього твору він викликає двозначні почуття і до кінця відчуття не змінюються. Чи змінюється Паша після трьох днів пригод? Навряд чи кардинально: він проявляє твердість у деяких моментах, та чи збережеться вона надалі? Якщо його не торкають навіть такі події, то чи є надія вплинути на думки та серця таких як він, яких більшість?
На противагу Паші, його племінник у свої 13 років здається куди рішучішим. Незважаючи на розбіжності, він ставиться до дядька з розумінням. Можливо, і нам слід сприймати спокійно всіх людей, якої б думки вони не були? До того ж, підібрані наприкінці щенята і світло з вікон домівки вселяють надію, що всі негаразди були недарма та допоможуть нам вирости.
В романі немає кардинальних поворотів подій чи доленосних рішень. Це погляд на життя пересічного громадянина, невелика частина того, що відбувалося та відбувається на Донбасі. Проте через такі маленькі події та людей можна побачити загальну картину. А вона невесела, хоч і не позбавлена сподівань.
